“ Мова
— то жива душа народу”
(Літературно
— музична композиція)
Мета:
ознайомити учнів із творами українських
поетів про рідне слово, формувати
внутрішню потребу глибоко вивчати й
шанувати рідну мову, спілкуватися нею,
удосконалювати культуру власного
мовлення; розвивати творчі здібності:
вміння художнього читання поезій,
артистизм; прищеплювати почуття гордості
за свою державу, рідний народ; навчати
бережливо ставитися до культурної
спадщини українців.
Обладнання:святково
прибрана зала, стіл прикрашено вишитим
рушником, на столі “ Кобзар” Т. Шевченка,
“Енеїда” І. Котляревського, “Словник
української мови” Бориса Грінченка,
Конституція України;на стінах плакати
з висловами про мову, плакати з символами
України.
Перебіг
заходу
1-й
ведучий.У нашій пам'яті назавжди
залишаться тривожні й сумні події на
Майдані, які вписали в історію України
сторінку Небесної Сотні. І зараз тисячі
добровольців й патріотів продовжують
ціною власного життя і здоров'я виборювати
єдність, соборність, незалежність нашої
держави і право кожного з нас розмовляти
рідною мовою. Адже мова — це код нації,
в якому закладено її історію, багатовіковий
досвід здобутки культури духовну
самобутність.
2-й
ведучий. І сьогодні ми зібралися у цьому
залі, бо нам небейдужа доля України та
рідної мови, яка пройшла довгий шлях
випробувань і лише в 1989 році “Закон про
мови” проголосив українську мову
державною, а Конституція України 1996
року юридично закріпила цей статус. Тож
нині українська мова функціоную як
національна державна мова українського
народу. Традиційно 21 лютого щороку
відзначають День рідної мови. Це один
із тих днів, коли кожен має нагоду відчути
себе частиною свого народу, з героїчною
історією, багатою культурою і прекрасною,
Богом дарованою мовою.
У
кожної мови — вселенська душа,
Бо
Слово від Бога в людини.
Л. Бойко
Декламатор.
Жива
вода
Я знаю:
мова мамина — свята,
В ній
вічний, незнищенний дух свободи,
Її плекали
розум і вуста
Мільйонів.
Це жива вода народу.
Її
зневажить — зрадити народ,
Який до
сонця зводився крізь муки,
Це —
забруднити плеса наших вод,
Це —
потоптати материнські руки,
Які нас
від напастей берегли,
Останню
дрібку хліба віддавали,
Щоб ми
нівроку дужими були
Й матусиних
пісень не забували.
Зневажить
мову мамину — біда,
Котра
пустими зробить наші душі,
І ми
нащадкам зможем передать
Лиш те,що
корені калини сушить.
Зневажить
мову — зрадити себе
( А
зрадників хто може поважати?),
І стане
чорним небо голубе,
Вмиратиме
у муках рідна мати.
М. Адаменко
1-й
ведучий. У світовій історії небагато
мов, які зазнали таких масштабних,
спланованих на державному рівні заборон.
Збереглися численні документи свідчення
утисків і нищенняукраїнської мовиполяками,
московитамибільшовиками- комуністами.
2-й
ведучий. Відома українська письменниця
Оксана Забужко нарахувала 173 урядові
постанови, видані за неповні 200 років.
Крім того, були ще підзаконні. таємні
регіональні укази, директиви, розпорядження,
що їх запопадливо впроваджували і
виконували на місцях протягом 20 століття.
Українську мову забороняли, принижували,
охрестивши “ холопською “.
( Додаток
1. Слайди із переліком заборон української
мови)
Декламатор.
Рідна
мова
Цареві
блазні і кати,
Раба на
розум і на вдачу,
В ярмо
хотіли запрягти
Її, як
дух степів, гарячу.
І осліпити,
й повести
На чорні
торжища, незрячу...
Ти вся
порубана була,
Як Федір
у степу безрідний,
І волочила
два крила
Під
царських маршів тупіт мідний,-
Але свій
дух велично гідний,
Як житнє
зерно, берегла.
М. Рильський
1-й
ведучий. Історія сучасної української
літературної мови пов'язана з конкретною
датою — виданням у 1798 році “Енеїди”
Івана Котляревського. Знаменита поема
стала першим друкованим твором, написаним
живою народною мовою. Тарас Шевченко
відшліфував і збагатив нашу мову —
дорогоцінний діамант народу. 1840 рік,
коли вперше було видано “Кобзар”, можна
вважати доленосним: відтоді українська
літературна мова стала на важкий, але
плідний шлях розвитку й унормування.
2-й
ведучий. Історія доводить, що занепад
мови є наслідком духовного зубожіння
народу, а саме ставлення до рідної мови
— свідчення національної свідомості
та рівня культури народу, його
цивілізованості.
“ Той,хто
зневажливо ставиться до рідної мови,
не може й сам викликати поваги до себе”,-
О. Гончар.
Декламатор.
До
українців
Я запитую
в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю
книжок,роззираюсь на кожній сторінці:
Де той
рік, де той місяць,той проклятий тиждень
і день,
Коли ми
перестали гордитись, що ми — українці?
І що є в
нас душа, повна власних щедрот і чеснот,
І що є у
нас дума,яка ще од Байди в'ється,
І що ми
на Вкраїні — таки український народ,
А не
просто юрба, що у звітах населенням
зветься.
І що
хміль наш- у пісні , а не у барилах вина,
І що
щедрість- в серцях, а не в магазинних
вітринах,
І що є у
нас мова, і що українська вона,
Без якої
наш край- територія ,а не Вкраїна.
Я до снбе
кажу і до кожного з вас:Говори!
Говорімо
усі,хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо
у себе: відколи, з якої пори,
Почали
українці себе у собі забувати?
Запитаймо
про те, чи списати усе на буття,
Котре
нашу свідомість змогло так узяти на
Бога,
Що
солодшим од меду нам видався час забуття,
Рідних
слів , і пісень , і джерел , і стежок від
порога.
Українці
мої! То вкраїнці ми з вами- чи як ?
Чи в
моголах нам вмерти судилось нам ще від
Тараса?
Чи в
могили судилось забрати нам наш переляк,
Що згнітив
нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці
мої! як гірчать мені власні слова!..
Добре
знаю, що й вам вони теж не солодкі
гостинці,
Але мушу
сказати, бо серце , мов свічка, сплива,
Коли
бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
Українці
мої! Дай вам Боже і щастя, і сил!
Можна
жити й хохлом , і не згіркне від того
хлібина.
Тільки
хто ж колись небо прихилить до ваших
могил,
Як не
зраджена вами, зневажена вами Вкраїна?..
Декламатор.
А на моїй
землі іде війна,
Стріляють
танки і ревуть гармати.
Сповита
горем, в чорному вбранні,
Сльозами
вмилась не одна вже мати.
Найкращі
з кращих падають від куль,
Грудьми
своїми землю прикривають.
Сумним
набатом в селах і містах
Звучать
слова: “Герої не вмирають!..”
С. Чабан
Декламатор.
Моліться,
люди України, за тих, хто на передовій!
Моліться
за чужого сина, щоб Вас колись потішив
свій!
Ті хлопці
нам не є чужими, бо нашу волю бережуть.
Вони не
знають,чи живимидо матерів колись
прийдуть.
(Звучить
пісня “Молитва за Україну”, сл. В.
Крищенко, музика Г. Татарченко)
1-й
ведучий. Сьогодні український народ
вкотре змушений відстоювати свою
соборність, незалежність та право
розмовляти рідною мовою.Отож збережімо
духовний заповіт любити свою землю,
сврє рідне слово, який зберегли і передали
нам в спадок наші батьки й діди, а для
цього насамперед треба бути українцями
“думкою,мовою,ділом.”
Додаток
1.
Українську
мову обмежували, забороняли і відміняли
протягом останніх чотирьох сторіч.
Офіційно - циркулярами, указами, законами,
анафемами тощо.
1696 — ухвала польського сейму про запровадження польської мови в судах і установах Правобережної України.
1690 — засудження й анафема Собору РПЦ на "кіевскія новыя книги" П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.
1720 — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою і вилучення українських текстів з церковних книг.
1763 — указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.
1769 — заборона Синоду РПЦ друкувати та використовувати український буквар.
1775 — зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.Диякон УПЦ МП про анафему Мазепі. Чи існує вона досі?
1789 — розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття всіх українських шкіл.
1817 — запровадження польської мови в усіх народних школах Західної України.
1832 — реорганізація освіти на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.
1847 — розгром Кирило-Мефодієвського товариства й посилення жорстокого переслідування української мови та культури, заборона найкращих творів Шевченка, Куліша, Костомарова та інших.
1859 — міністерством віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснено спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.
1862 — закриття безоплатних недільних українських шкіл для дорослих в підросійській Україні.
1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: "жодної окремої малоросійської мови не було і бути не може".
1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.
1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.
1870 — роз'яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути обрусіння".
1876 — Емський указ Олександра про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень.
1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
1884 — заборона Олександром IIІ українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.
1888 — указ Олександра IIІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.
1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.
1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.
1911 — постанова VII-го дворянського з'їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.
1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.
1914, 1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.
1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У "теорії" боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.
1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.
1924 — закон Румунського королівства про зобов'язання всіх "румун", котрі "загубили матірну мову", давати освіту дітям лише в румунських школах.
1925 — остаточне закриття українського "таємного" університету у Львові
1926 — лист Сталіна "Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У" з санкцією на боротьбу проти "національного ухилу", початок переслідування діячів "українізації".
1933 — телеграма Сталіна про припинення "українізації".
1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.
1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи "за вороже ставлення до держави і румунського народу" всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.
1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) "Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей", відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.
1947 — операція "Вісла"; розселення частини українців з етнічних українських земель "урозсип" між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.
1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.
1960-1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.
1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.
1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.
1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського "Енеїда".
1974 — постанова ЦК КПРС "Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", де вперше проголошується створення "нової історичної спільноти — радянського народу", офіційний курс на денаціоналізацію.
1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках" ("Брежнєвський циркуляр").
1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік" ("Андроповський указ").
1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи".
1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.
1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.
1989 — постанова ЦК КПРС про "законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної".
1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.
2012 - прийняття Верховною Радою України проекту Закону "Про основи державної мовної політики", який загрожує значним звуженням сфери використання української мови у ключових сферах життя в більшості регіонів України.
Немає коментарів:
Дописати коментар